На цих віртуальних сторінках  Марії Явтухівної завжди знайдеться та неповторна цитата,  яка назавжди залишиться у Вашому серці.   Вірші ,написані чудовим педагогом  української мови та літератури  а нині пенсіонеркою, несуть в собі ту надзвичайно загадкову цінність яка  змушує нас надовго запам'ятати її неповторні твори.

---

Берізка

Росте і сумує берізка,

у чистому полі сама,
А дуба якого любила,

давно вже на світі нема.

Кора на берізці темніє,

і листя частіше тремтить,
А серце болить і жаліє,

бо тяжко в самотності жить.

Схилилась од вітру,

на цілому світі одна,
Закапали сльози гарячі,

і згадує бідна вона.

Як вороги дуба згубили.

як бідна ридала тоді,
Але вони дуба забрали

ніхто не зарадив біді.

Ніхто їй не шле поцілунки,

ніхто не питає про сни,
І гіллям своїм не прикриє,

від горя нещастя й біди.

Все нижче схиляються віти

і листя частіше тремтить.
Весні вона вже не радіє.

Бо тяжко в самотності жить.

Все нижче схиляються віти,

за літом приходить зима,
Весні вона вже не радіє,

бо вічного друга нема.