Літа.

Спасибі кохана, що ми із тобою,

На стежці життєвій зустрілися знов.

У мене давно вже виски посивіли

Та в серці не згасла любов.

Любив я тебе, того не забути,

На зустріч ти бігла мені,

О юність щаслива тебе не вернути,

 І не повернути ті дні.

Та доля не добра, між нами вмішалась,

-Я заміж іду, - ти сказала.

У серці моєму струна обірвалась,

Не люблю рука написала.

І ось у селі уже грають музики,

Тебе повели під вінець,

На серце моє впав камінь великий,                 

І я зрозумів, - то кінець.

А далі кохана ти діток ростила,

Була в тебе дружна й кохана сім’я,

На серці моєму ятрилася рана,

Бо я розумів, що ти не моя.

І раптом та зустріч отам на вокзалі.

Земля затремтіла, тебе я зустрів,

Стояв нерішучий, стояв ніби п’яний,

Що далі робити я просто не знав,

Та ти посміхалась незручність минула.

І вогник в очах не погас, любов наша гріла.

Буває не втішна та дякувати долі,

Що знов звела вона нас.