Тридцять дев’ять для юних багато,

А для нас це як крапля в воді,

Все пройшло і назад не вернути,

Та ми були щасливі тоді.

Як ходили бродили полями,

А навкруг шелестіли жита,

Ти волошки збирав лиш для мене,

Я щаслива була й молода.

Я віночок сплела з цих волошок,

Ти голівку мою прикрашав

Говорив на царівну я схожа

І любити мене обіцяв.

Та не довго те щастя тривало.

І розтануло ніби у сні,

Ти забув за ті квіти чудові,

І залишив лиш згадку мені.

І так роки ідуть за роками,

Та волошки у житі цвітуть,

Тільки ми їх удвох не зібрали,

А вже інші закохані йдуть.