Червона троянда, розкішна і пишна,

З гордістю дивиться на клумбу в саду.

Там росла фіалка маленька і ніжна,

Була дуже гарна вся в синіх квітках.

Ну що то за квітка, дивитися бридко.

Скривила троянда свої пелюстки,

Ну що за краса то стебла щось не видно,

Не те що у мене стебло й колючки.

І на таку мову фіалка сказала:

- ти гарна це так та сказати я мушу.

Давно від людей я ту правду чувала

За мою красу як маєш злу душу.

Дівчина у коси заплела фіалку,

І стала красуня і в очах весна,

А якщо у віночок вплете мої квіти.

То на королеву похожа вона.

Коханій дарує фіалки хлопчина,

І радості й щастя, мені вже нема.

До серця їх тулить щаслива дівчина,

І всі неполадки зникають ураз.

Чоловік учора образив дружину,

Щось зле і недобре у дім заповзло,

Сьогодні дарує букетик фіалок,

І зразу зникає образа і зло.

Бабусині руки бояться колючок,

Бо зла та колючка руку роздере.

Бабусі дарує фіалки онучка,

І бабка їх сміливо в руки бере.

І знову фіалка тихенько сказала,

Ти гарна - це так.

Та сказати я мушу, що б ти це знала,

Знала що треба мати, ще й гарну душу.

Отак моя люба не треба гордитись,

Бо всі ми бажаємо щастя землі,

На тебе звичайно приємно дивитись.

Так знають дорослі й малі.