Матусю, чому ви біленькими стали?

Бо щастя і доля мене обжинали.

Мамусю, чому в вас зігнулась спина?

Бо сину, багато носила вона.

І дрова із лісу, і травицю з лугу,

А саме найгірше несла в серці тугу.

Були ви маленькі, за вас я молилась.

Щоб дав вам Бог щастя, я в Бога просила.

Бувало пізненько з роботи я йшла,

І серце своє лиш до вас я несла.

І ваше дитинство вже ніби ввісні,

Що ви ще маленькі здається мені.

Та ви підростали, і час той прийшов,

Коли ти синочку з дому пішов.

А далі й дівчатка у світ полетіли,

Й самотність для мене вони залишили.

Я матінку Божу щоденно прохала,

Щоб вона діти від горя спасала.

Ви стали дорослі, минули тривоги,

Але не забудь ти до мене дороги.

Бо це не секрет, увесь світ про це знає,

Що мати дітей жде і чекає.

Як ти дзвониш сину,

І слово хороше ти скажеш мені,

Ясніше світить сонце,

Світлішими робляться дні.

Як ти дзвониш дочко я дуже радію,

Я старість відгоню ніби молодію.

А ти моя рідна, Квіточко маленька,

Що ти народилась у весняні дні.

Спасибі тобі дорогенька, моя за те,

Що найбільше помагаєш мені.

Онуки мої хороші і рідні,

Хай бог помагає вам в світі зростати.

Куди б не закинуло б вас в світі,

То ви пам’ятайте що у вас мати.