Ти пам’ятєш кохана, як зустрілися ми,

Хоч на те прав не мали. І осудливість людьми.

Як ти мені говорила, слова ті в пям’яті є,

Ти обнімала й казала: - Красуне щастя моє,

Як же тепер жаль в дні ці похмурі сумні,

Як один раз без надії грізно сказав тобі: - Ні.

Ти повернулась красива, гордо і швидко пішла.

Душа моя затліла й радості більше не знайшла.

Роки ідуть за роками, щастя тікає моє

І залишилась лиш згадка, про вічне кохання твоє.